Якщо ти дивився хоча б один бойовик, то точно бачив, як головний герой майстерно прослизає через вентиляційну шахту. Він безшумно та бездоганно рухається цими вузькими металевими тунелями, наче це його улюблений вид транспорту. Але давайте зізнаємося: така сцена в реальності була б не меншою катастрофою, ніж сам бойовик. Давайте разом посміємося над тим, як виглядали б ці моменти, якби вони дотримувалися законів здорового глузду!
По-перше, темрява — новий челендж для героя
У фільмах вентиляційні шахти завжди чудово освітлені. Можливо, в Голлівуді повітропроводи встановлюють разом із спеціальними ліхтарями для героїв бойовиків? Ну бо інакше пояснити цей феномен важко. В реальному житті, коли герой полізе в вентиляцію, йому знадобляться або навички кажана, або хоча б потужний ліхтарик. І, звісно, перш ніж дістатися до ворогів, він добряче натрапить головою на всі металеві кути. Уяви, як він почне пригадувати всі погані рішення свого життя в той момент, коли втретє стукнеться об той самий виступ. Кров’ю заллє не тільки шахту, але й його “легендарний” план втечі.
По-друге, вентиляція — це не VIP-лаунж
У фільмах герої пролізають через вентиляцію так, ніби там чистіше, ніж у п’ятизірковому готелі. Біла майка героя залишається білою! А тепер уявімо реальність: вентиляція — це справжній музей пилу, павутиння, іржі і старих залишків “щось-здається-це-їжа”. Герой не просто заліз би туди, він би фактично “пірнув” у всі ці багатства. Його обличчя й одяг перетворилися б на щось, що нагадує результат побоїща в будівельному смітнику. Він би виглядав так, ніби щойно побував на “чемпіонаті з найшвидшого забруднення”.
По-третє, саморізи — тихий вбивця героїв
А тепер найцікавіше: як кріпляться повітропроводи? Саморізами, звичайно! І ось герой пробирається через вентиляційну систему, переконаний, що його головний ворог — це злодії. Але справжнім ворогом стають… саморізи! Кожен рух, кожне незручне ковзання, і вже відчуваєш, як щось “миле” чіпляється за твій одяг, за шкіру, за волосся. Наш герой би вийшов з вентиляції не тільки вкритий пилом, а й у кривавих смужках від саморізів, які залишили на ньому свій “автограф”. У кращому випадку — подряпини, в гіршому — костюм із порваних тканин та кров’яних плям.
Виглядав би він тоді вже не як крутий шпигун, а як учасник марафону через зону бойових дій з купою “пам’ятних” подряпин. І кожен, хто бачив би його, подумав би: “Ну, точно, штурмував вентиляцію з однією лише мрією про перемогу над саморізами!”
По-четверте, вентиляція не розрахована на героїв
У фільмах вентиляційні шахти виглядають так, ніби їх будували для цілого загону спецпризначенців, а не для повітря. В реальності ж ці конструкції ледь витримують вагу самих себе, не кажучи вже про важковагового героя з усією його екіпіровкою. Найімовірніше, персонаж пролізе кілька метрів, і в якийсь момент почує тривожний скрип. І ось, замість того щоб зробити “елегантний” стрибок на голову ворогам, він разом з уламками повітропроводу завалиться прямо їм на вечерю.
По-п’яте, тиша — це не про вентиляцію
О, цей безшумний рух героя по металевих трубах! У кіно він лізе безшумно, мов тінь. Але реальність? Навіть якщо він важить лише 70 кілограмів, металеві стіни видаватимуть скрипучий концерт на всю будівлю. Ще й кожен ковток повітря буде звучати так, ніби його переслідує натовп барабанщиків.
І, звісно ж, із саморізами — це взагалі новий рівень звуку: кожен з них стане маленькою пасткою для одягу, а кожен рух перетвориться на дзвінок для всіх, хто сидить внизу. Герой би скреготав так голосно, що вороги, напевно, вирішили б, що до них лізе сам металевий монстр.
Висновок
Тож наступного разу, коли побачиш, як герой бойовика елегантно та безшумно повзе через вентиляційну шахту, просто пам’ятай: у реальності все було б зовсім інакше. Він був би весь у пилюці, крові від саморізів, застряг би десь у темряві, а його дії супроводжували б оркестр шуму та руйнації.